.jpg)
5 простих звичок, які варто додати в будні малечі для емоційної стабільності.
Глибоке дихання
Запропонуйте дитині час від часу глибоко подихати. Можна використати дихання квадратом: на 4 рахунки вдих, на 4 — затримка, на 4 — видих, на 4 — знову затримка. Так можна дихати кілька хвилин, особливо коли дитина нервує або в чомусь сумнівається. Це допоможе їй заспокоїтися і розслабитися.
Ранкова зарядка
Цей простий ритуал корисний не тільки для психіки, а й для тіла. Добре бути прикладом для дитини і робити не лише разом із нею, а й із задоволенням. 10–15 хвилин цілком достатньо, щоб привести дитину в тонус. А якщо додати динамічну музику — то взагалі краса! Варіанти зарядок можна знайти на YouTube. Ми ж радимо руханки від фіналістки GTPU 2020 Анни Домніч. Переконані: це точно покращить настрій вашій дитині.
Читання
Виділіть конкретний час для читання, наприклад, увечері. Домовтеся з дитиною, скільки це має бути: скажімо 20 хвилин чи 20 сторінок. Лайфхак: складіть список цікавих дитині книжок і теж приєднайтеся до ритуалу. Раз на тиждень можна обговорювати прочитане й обмінюватися думками. А якщо ваше чадо навідріз відмовляється читати, то запитайте себе: а чи любите читати ви самі?
Записуйте подяки
Можна купити дитині красивий блокнот і ручку та привчити записувати 10 вдячностей цьому дню щовечора. Це можуть бути як прості подяки (вийшло сонце, почув смішний жарт), так і більш глибокі (подяка за життя та любов). Радимо їх міксувати. Сам ритуал можна доповнити запаленою ароматною свічкою і тихою музикою. Мінімум місяць такого ритуалу — і настрій дитини точно стане кращим і спокійнішим.
Або можна вести журнали чи щоденники. Це допоможе внутрішньому діалогу.
Гарно працюють і будь-які артпрактики: можна ліпити або малювати, відреаговувати травми або візуалізувати майбутнє.
Прогулянка в парку
Якщо є можливість, виходьте з дитиною на коротку прогулянку вранці або ввечері. Приділіть цьому пів години, оберіть найкрасивіший маршрут. Визначте «свою» лавочку: де ви точно будете сідати і хвилин 10–15 якісно спілкуватися. Можна робити це не щодня, але точно без гаджетів. Ідеально — заходити до улюбленої кав’ярні, брати улюблений теплий напій, а потім гуляти разом із ним. Пийте його маленькими ковтками, ідіть повільно, насолоджуйтеся природою і сонцем. Якщо дитина — підліток, то може робити це й сама. Такий ритуал точно навчить цінувати момент.
І наостанок
Важливо пам’ятати: діти повністю відчувають емоційний стан дорослих, навіть якщо дорослі про це не говорять. Дорослий (на думку дитини) є стабільною опорою, захистом і формує модель для наслідування, правильної поведінки, емоційної регуляції. Тому якщо бачите, що дитина надто знервована — варто стабілізувати, у першу чергу, власний емоційний стан.
Що можна робити ще?
Дорослі можуть допомогти дитині знайти хороші речі серед війни. Наприклад, героїчні вчинки, допомога від сім’ї та друзів, підтримка громади. Діти можуть краще пережити травму чи катастрофу, якщо допомагатимуть іншим. Вони можуть писати листи підтримки людям, що постраждали, або листи вдячності тим, хто допомагав, плести сітки або підтримувати переселенців, «воювати на кіберпросторі», сортувати гуманітарку. Спонукайте їх до таких занять.
Щоб процес адаптації не затягувався, необхідно:
· Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;
· Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;
· Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;
· У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;
· Наблизити домашній режим до садкового;
· Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;
· Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).
Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка - це єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації батькам:
· Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;
· Не залишати дитину на цілий день у групі;
· Гуляти на майданчику після відвідування садка;
· Давати із собою улюблені іграшки;
· Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;
· Зустрічати дитину з посмішкою;
· Розповідати якомога більше позитивного про садок;
· Підтримувати самостійність дитини вдома.
ВВЕДЕНИЕ ПРАВИЛ
(Памятка для взрослых)
УВАЖАЕМЫЕ ВЗРОСЛЫЕ!
Если вы хотите, чтобы ваши дети как можно раньше научились следовать вашим указаниям, управлять своим поведением, попытайтесь вводить в повседневную жизнь ребенка не очень сложные правила. Это поможет ребенку лучше ориентироваться в ситуациях, придаст ему уверенности, избавит вас от чтения бесконечных нотаций.
Но для того, чтобы эти правила оказались более эффективными, вам следует учитывать некоторые условия:
1. Правило должно быть конкретным.
2. Одно и то же правило лучше повторить для ребенка несколько раз.
3. Правило должно быть не только произнесено, но и нарисовано (на кухне, в детской).
4. Повторяя рабочее правило, постарайтесь, чтобы оно прозвучало не как приказ, не как указание, а как доброжелательный совет.
5. Правила должны быть сформулированы в позитивной форме (лучше сказать «Говори тихо», а не «Не кричи!»).
6. Обосновывайте для ребенка, почему надо следовать тем, а не иным правилам.
7. Если ребенок испытывает правило «на прочность», провоцируя вас на окрик или шлепок, оставайтесь спокойным и «твердым» в выполнении правила.
8. Взрослые должны сами неукоснительно выполнять правила, введенные ими. Это послужит хорошим примером, моделью для вашего ребенка.
Поради психолога щодо впливу телебачення, комп’ютера, ЗМІ на розвиток дитини
ДИТИНА І КОМП'ЮТЕР
Не секрет, що комп'ютер наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом.
Комп'ютерні ігри захоплюють увагу дітей, приваблюють їх дина-мічними сюжетами, дають їм змогу жити гострими почуттями. Не секрет, що дедалі більше дітей просиджують за комп'ютером увесь час, забуваючи про радість спілкування з рідними, друзями, залишаючись наодинці з собою, не замислюючись ані про цінності життя, ані про своє майбутнє.
Потрібно не забувати про фактори ризику, яким піддається користувач під час тривалого перебування за комп'ютером:
• електромагнітне випромінювання;
• утома очей від мерехтіння екранного зображення;
• тривала статична робоча поза;
• психологічна втома від невідповідного оформлення та освітлення приміщення;
• термін перебування за комп'ютером;
• утома через неправильне ергономічне оформлення та психологічний уміст програмного забезпечення;
• стреси, що виникають через застосування комп'ютера. Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп'ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп'ютером. По можливості батьки повинні влаштовувати ознайомлення дитини з комп'ютером під керівництвом фахівця, який має бути обізнаний із негативними наслідками взаємодії з електронними засобами (зокрема, із комп'ютерною залежністю). На жаль, сьогодні обмаль і шейх фахівців, і їх роль відведена батькам. Добре, коли батьки мають уявлення про те, що користування комп'ютером є оманливим і призводить до надмірного перевантаження. Противагою надмірному захопленню комп'ютерними іграми і розвиток у дитини самоконтролю. З цією метою необхідно навчити п планувати тривалість комп'ютерної діяльності, а саме вчити:
• призначати собі термін закінчення гри, після завершення якого, незалежно від етапу гри, обов'язково вимкнути пристрій (наприклад, канадські виробники дитячих розвивальних програм для дітей 4-6 років пропонують цікаві завдання, що розраховані на 7 хв активної роботи дитини з комп'ютером, а решта часу знадобиться на активні розвивальні ігри, малювання, вирізання, що пов'язані з комп'ютерним завданням);
• заздалегідь визначати початок спілкування з комп'ютером і ввімкнути його лише тоді, коли настане час. Батькам бажано стежити за нерегулярністю такого дозвілля, робити перерви в конкретні дні.
Зрозуміло, що цьому має передувати роз'яснювальна робота про шкідливість надмірного захоплення комп'ютером, про те, що віртуальна реальність — це не життя, це лише паралельний, але не головний процес, і тому дозовані комп'ютерні розваги потрібно поєднувати з реальними активними діями — заняттям спортом, фізичними иправами, рухливими іграми на повітрі, спілкуванням із рідними, друзями, заняттям мистецькою діяльністю (співами, танцями, малюванням, ліпленням тощо).
Під час комп'ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілялки тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп'ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами.
Батьки повинні цікавитись тим, як їх діти користуються комп'ютером, контролювати зміст ігор та програм, допомагати та підбадьорювати, коли дитина виконує нові та нестандартні завдання, обговорювати комп'ютерну рекламу та агресивні ігри (це сформує розуміння того, що є для них корисним та шкідливим). Найголовніше, що потрібно пам'ятати: дитина в подальшому повинна почуватися господарем комп'ютера, а не навпаки.
Поради батькам
• Купуючи монітор, перевірте, чи відповідає він таким стандартам: Шведський стандарт МРКII, стандарт 180 9241, частина 3.
Ці стандарти висувають суворі вимоги щодо електромагнітного випромінювання.
Не купуйте комп'ютери, що відтворюють нечіткі, мерехтливі зо враження - це шкодить зору.
• Відстань від очей до монітора не повинна бути меншою ніж 70 см.
• Під час роботи з комп'ютером необхідно зберігати правильну поставу. Спинка стільця повинна підтримувати нижню половину спини. Якщо є підлокітники, вони повинні відповідати зросту. Голову слід тримати прямо, з невеликим нахилом уперед. Коли починається робота з клавіатурою, руки повинні бути зігнутими приблизно під кутом 90 плечі розслаблені. Це допоможе уникнути перенавантаження хребта, м'язів плечей, рук.
• Не забувайте про правильне освітлення, що пом'якшить мерехтіння на екрані. Не можна сидіти за дисплеєм у темряві. Освітленість кімнати має дорівнювати 300 люкс. Не можна ставити монітор навпроти вікна.
• Для дітей віком 4-6 років фахівці пропонують розвивальні ігри, що займають 7-10 хв та поєднуються з творчими завданнями (малювання, вирізання, ліплення).
Критерії відбору комп'ютерних програм
• Відповідність до вікових особливостей (програми не повинні формувати навички, до яких дитина ще не готова, навчальний матеріал повинен містити приклади з реального життя дитини, що зрозуміліїй).
• Дослідницький характер (програма ініціює участь дитини у дослідах, пізнавальній діяльності).
• Легкість для самостійних занять (наприклад, використання навчальної програми не потребує від дитини вміння читати).
• Дитині даються прості для розуміння вказівки та використовується незначна кількість засобів керування зображенням на екрані.
• Розвиток широкого спектру навичок та уявлень (класифікація, прийняття рішень, експеримент тощо).
• Високий технічний рівень (приваблива графіка, анімаційні ефекти, привабливі звукові супроводи).
• Цікавість (стимулювання уяви дитини).
• Стимулюючий характер (коли дитина користується розвивальною програмою, вона відчуває задоволення від досягнутого успіху. Це підвищує її самооцінку, розвиває почуття власної гідності).
• Не забувайте, що заняття з комп'ютером повинно контролюватись батьками або фахівцем.
Влив взаємовідносин між дітьми та батьками на тривожний стан дітей.
Родительские отношения – это система разнообразных чувств к ребёнку, поведенческих стереотипов, практикуемых в общении с ним, особенностей восприятия и понимания характера и личности ребёнка, его поступков.
Использование неэффективного типа родительского отношения ведет к возникновению тревожности у ребенка. Тревожность ребёнка на начальной стадии проявляется ситуативно, но впоследствии может перерасти в личностную. Чтобы тревожность не приобрела личностный характер, необходимо насыщать родителей знаниями о психологических особенностях возраста их ребенка, о задачах, формах, методах воспитания.
Тревожность ребёнка на начальной стадии проявляется ситуативно, но впоследствии может перерасти в личностную. Чтобы тревожность не приобрела личностный характер, необходимо насыщать родителей знаниями о психологических особенностях возраста их ребенка, о задачах, формах, методах воспитания.
Правила общения с тревожными детьми
· Избегать публичных порицаний и замечаний!
· Избегать сравнения с другими детьми (особенно, если кто-то лучше).
· Приободрять во всех начинаниях и хвалить даже за незначительные самостоятельные поступки.
· Не унижать ребенка, наказывая его.
· Эмоциональная поддержка («Ничего страшного…», «Бывает люди ошибаются, боятся...», «Ну, ничего, в следующий раз получится…») – уменьшение состояния страха, тревожности, напряженности.
· Стимулирующая помощь – авансирование («У тебя получится, я знаю, я уверена, я в тебя верю…»).
· Усиление мотивации («Сделай это для меня, мне будет очень приятно…», «Нам это так нужно для…»).
· Не торопить! Давать время сообразить.
· Чаще используйте телесный контакт.
· Нельзя угрожать ребенку такими наказаниями: («Замолчи, а то рот заклею!», «Уйду от тебя!», «Отдам тебя дядьке!»).
· Ласковые прикосновения родителей помогут тревожному ребенку обрести чувство уверенности и доверия к миру.
